З початку повномасштабного вторгнення Група Активної Реабілітації, яка є співзасновником Ліги Сильних, евакуювала за кордон 238 людей з травмами спинного мозку та їх близьких. Ми попросили керівника організації Віталія Пчолкіна поділитись досвідом налагодження процесу евакуацій, який може стати у пригоді людям з інвалідністю, що планують виїзд або організаціям, що хочуть їм допомогти в цьому.
Як ви знаходили місця прихистку для людей, які потребували безпечного місця?
Ми евакуювали людей як всередині країни, так і за кордон. Зручних закладів на заході країни є не так багато, та й вони вже були заповнені у перші дні повномасштабного вторгнення. Було кілька закладів, так званих установ підтриманого проживання, які не спеціалізуються на травмах спинного мозку, але вони нам надавали можливість тимчасового розміщення людей. Зазвичай на 2-3 дні, інколи на тиждень. Це дозволяло нам підготувати людину до подальшого руху – комусь треба документи було підготувати, комусь просто виспатись, перепочити.
Переважно знаходили можливості розміщення через громадські ініціативи. У Львові співпрацювали з міською владою, що дозволяло нам поселяти людей в гуртожитках. Там умови також були не надто комфортні, проте це було прийнятне тимчасове рішення.
До того ж, у нас абсолютна більшість квартир та приватних будинків є абсолютно архітектурно недоступними. Ключове – це ширина дверей, маленька, на рівні 60 см. Людина навіть фізично, яка може потрапити в квартиру, не може потрапити до туалету, часто вони просто маленькі. У таких приміщеннях, людей з інвалідністю не можна розміщувати. Є дуже багато новобудов, та там завжди є прив’язка до ліфта. В умовах, коли є відключення електроенергії – це велика проблема.
У плані евакуації за кордон ми шукали різноманітні варіанти, зокрема налагоджували партнерства з іншими громадськими організаціями або ініціативами. Було й таке, що партнерські організації знаходили нас самі. Тобто до нас просто почали звертатися люди з схожих організацій – мабуть, знаходили в інтернеті і самі надсилали пропозиції. Допомогала нам також німецька організація FGQ, яка займається також людьми з травмами спинного мозку.
Які вимоги були до місць розміщення?
Ми не висували багато вимог – лише необхідний мінімум, без якого неможливе нормальне життя людей з інвалідністю. Перше — це фізична доступність, як мінімум, щоб людина на кріслі колісному могли самотужки без перешкод потрапити всередину. Це могла бути квартира, будинок, все, що завгодно. А друге – це всередині доступність до туалету.
Це могли бути квартири, приватні будинки, установи типу пансіонатів для людей старшого віку. До прикладу, маємо досвід з будинком Save House, який був орендований цією німецькою організацією в місті Холм. Це такий геріатричний пансіонат, який був законсервований після ковіду і вони його орендували, там розміщували людей тимчасово. Вони перебували там до 14 днів орієнтовно, і в цей час для них підшукували місця для розміщення.
Будинки такого типу в принципі відповідають вимогам доступності, і тому там можна було розміщувати людей. Звісно, що це не є комфортним, тому що такі заклади доволі специфічні для людей, які звикли жити в домашніх умовах та мають проблеми. Особливо складно було у випадках, де виїжджали сім’ї з дітьми. Дехто з них надалі продовжує жити в цих пансіонатах. Це проблематично, тому що там свій порядок і діти, звісно, не є форматом такого закладу.
Доводилось евакуювати людей з особливо складними травмами?
Був і такий досвід. Для них ми підбирали медичні установи, які готові були їх прийняти. Важливою умовою було розміщувати так, щоб там забезпечували повний супровід медичним персоналом. На цей напрямок був великий запит і в принципі, таких місць там теж було не багато, тому що у них є чимало своїх людей, які потребують цих послуг.
Чи завжди місця прихистку виправдовували очікування?
Ні, бувало й таке, що люди потрапляли у ті умови, які для них зовсім не підходять. Наприклад, ми мали досвід, коли людям доводилось певний час мешкати в так званих спортивних залах, облаштованих для біженців без інвалідності. Це означало спати в загальному приміщенні, не мати доступу до персонального туалету, що є великою проблемою для людей з травмами спинного мозку. Для розуміння наведу свій приклад. Я не можу одягнутися відразу у кріслі колісному. Мені треба зробити гігієнічні процедури, лягти на ліжко і вже там одягатися. В умовах загального простору це складно.
А в процесі транспортування були якісь проблеми?
Транспортування – це чи не найважчий момент. Часто в дорозі людям ламали крісла колісні. Або їх взагалі доводилось залишати, бо вони не влазили в потяг чи автомобіль. Тобто людину посадили, а крісло залишили.
Найбільша проблема була в тому, що відсутній був транспорт як такий, на якому можна було евакуювати людей з інвалідністю. Не було умов навіть у так званих евакуаційних потягах – людей, що мають травми опорно-рухового апарату, туди потрібно було заносити на руках. І ні про які спеціальні умови для людей з інвалідністю не йшлося на початку, через якийсь час це начебто почали виправляти.
Транспорт, який використовували ми, – бус з підйомником. Ще один нам передала дружня громадська організація жінок-ветеранок. Це нам дозволило комфортно переміщувати людей за кордон та в межах України.
Можливо, є ще щось, про що варто згадати в контексті евакуції?
Зараз на часі створення місць у відносно безпечних регіонах України, де можна поселити людей з інвалідністю. Треба розуміти, що вони будуть повертатись. У нас вже є багато звернень, що за кордоном людям натякають, що завершуються їхній час перебування в цих закладах і їм треба шукати житло. Це проблематично, залишатись там дороговартісно. А повернутися багато кому немає куди, зокрема людям, які проживали на окупованих територіях. Тому це виклик №1 – де цим людям мешкати.
Якщо розглядати як рішення містечка тимчасового поселення, треба зважати, що там також є багато проблем. Тому що, за нашими спостереженнями, поки модульні містечка не створюються з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Фізична доступність там є складною. Туалети та душові розміщені окремо. Відповідно, людині, щоб потрапити в туалет, треба вийти на вулицю. А це є проблемою, про яку я говорив раніше. Я знаю, що виписані положення до них, але поки на практиці, я не бачив його реалізації. Сподіваюсь, найближчим часом при пошуку рішень для тимчасового поселення почнуть зважати і на права людей з інвалідністю.
P.S. Ліга сильних досліджувала доступність модульних містечок в Україні. Аудит доступності тимчасових місць проживання в Україні виявив кілька важливих недоліків, що роблять будівлі недоступними та непридатними для багатьох людей з інвалідністю. Детальніше – у розділі Дослідження.