До повномасштабного вторгнення Оксана Корнєва понад двадцять років працювала фельдшеркою швидкої допомоги у маленькому місті на Донеччині, неподалік адміністративного кордону з Луганщиною. Там вона народила двох доньок. Життя йшло своїм ходом, аж поки в їх дім не прийшла війна. Фельдшерка, яка звикла рятувати інших, була змушена подбати насамперед про безпеку власної родини. Так вони переїхали до іншої області України.
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, я не виїхала. Не тому, що не боялася. Я була працівницею критичної інфраструктури і думала насамперед про людей, які залишалися. Фронт підходив дедалі ближче, були обстріли, поранені, виклики — і я працювала. А 5 травня ми приїхали до батьківського будинку допомогти посадити картоплю. Наступного дня, о четвертій ранку, касетний боєприпас влучив у будинок і поранив мене: уламок увійшов в шию за два міліметри від сонної артерії. Спочатку я була впевнена, що це просто поріз склом».
О четвертій ранку усі в будинку спали, коли касетний боєприпас влучив трошки вище вікна. Після цього вікно і частина стіни випали в кімнату, де жінка спала з дітьми. Хотілося вірити, що поранення спричинив уламок скла і воно швидко загоїться. Першу допомогу надавали чоловік і доньки — зупинили кровотечу та вивезли до Бахмута. Вже в Бахмуті рентгенівський знімок показав, що в зламаному шийному хребці залишається кулькоподібної форми уламок розміром 11х7 мм, який витягнути неможливо. І пройшов він всього лиш за 2 міліметри від сонної артерії.
Подальше лікування проводилося у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова. Громадська спілка «Ліга Сильних» надала асистивні засоби — тонометр та тростину — як підтримку під час подальшого відновлення.
Гостра реакція на стрес та постійний больовий супровід — що було потім?
Після поранення Оксана ще проходила тривале відновлення. Наслідки травми — постійний біль та інші порушення здоров’я — залишилися й після завершення лікування. Водночас родині потрібно було вирішувати, де жити далі. Повернутися до Донецької області вже не було можливості, тому довелося влаштовувати життя в новому місці, далеко від дому, рідних і звичного оточення.
Разом вирішили йти далі, бо дітям треба вчитися, а щоб прогодувати сім’ю — працювати. До того ж, Оксані потрібен був фаховий догляд лікарів. Спочатку сім’я ненадовго оселилася в Черкасах, де чоловік Оксани, залізничник за професією, шукав роботу. Та потрібних вакансій за спеціальністю не було. Згодом через систему Укрзалізниці з’явилася інформація про роботу в інших регіонах. Так родина дізналася про можливість переїхати до Ніжина.
«Ми дуже хвилювалися, бо Ніжин тоді тільки пережив окупацію. Коли їхали, бачили зруйновані будинки, багато магазинів і аптек ще не працювали. Діти в машині запитували: “Куди ми їдемо?” Але, мабуть, так мало статися. Тут чоловік отримав роботу, і ми залишилися».
Попри те, що Чернігівщина й сьогодні регулярно потерпає від повітряних тривог і російських атак, родина будує тут нове життя. Оксана здобула нову освіту та отримала диплом бакалавра Ніжинського Державного Університету імені Миколи Гоголя у сфері соціальної роботи.
«Безпечним життя у Ніжині теж не назвеш. Через нас багато чого летить — і до нас, і транзитом на Київ. Але я не з тих людей, які можуть сидіти, склавши руки. Мені потрібно бути серед людей, спілкуватися, бути корисною. Бо людина потребує людини».
Нещодавно родина Корнєвих придбала власне житло за житловий сертифікат по державній програмі компенсації за зруйноване майно “єВідновлення”. Однак відчуття дому так і не повернулося. У повсякденному житті сім’я й досі стикається з упередженим ставленням через своє походження та стереотипами щодо внутрішньо переміщених осіб. Такі ситуації трапляються і під час звернень до державних установ, де через реєстрацію їх можуть називати «чужими». Навіть після пояснень, що внутрішньо переміщені особи мають такі самі права, як і всі громадяни України, співрозмовники не завжди усвідомлюють, наскільки болючими є подібні слова. Саме це відчуття постійної чужості, попри власне житло, документи й роки життя на новому місці, залишається одним із найважчих наслідків вимушеного переселення.
«Наразі працюю соціальним педагогом в благодійному фонді “Карітас Чернігів”, а також соціальним фахівцем від Центру життєстійкості в Ніжинській громаді. Важливо бути на своєму місці — там, де комфортно, гарно, щоб відчував себе своїм серед своїх, а не чужаком. В колективі все прекрасно. Я відчуваю себе на своєму місці, і разом з тим унікальною, але не чужою», — каже Оксана.
Після поранення починається інша боротьба
Існує загальнолюдське правило, що завжди треба досягати більшого. Але через біль, який ніколи не проходить, це робити набагато важче. Родина Корнєвих згадує, наскільки важливою була допомога організацій, що були поруч під час лікування. Хвороба забирає багато сил та фінансів, а для внутрішньо переміщених осіб знайти додаткові кошти на лікування особливо складно.
Після поранення життя жінки змінилося не лише через фізичні наслідки травми, а й через постійну необхідність долати бюрократичні та побутові труднощі. Засоби реабілітації, від яких залежить її мобільність, з часом зношуються і потребують ремонту або заміни. Формально держава забезпечує ними за індивідуальною програмою реабілітації, однак на практиці цей процес займає багато часу. Якщо засіб потрібно ремонтувати, його відправляють виробнику, а це кілька місяців без необхідної підтримки.
Не менш складним виявився шлях оформлення та підтвердження статусу людини з інвалідністю внаслідок війни. Попри те, що отримані травми є незворотними й це підтверджують лікарі, групу інвалідності жінці призначають лише на один рік. Це означає, що щороку потрібно знову проходити медичні обстеження, збирати висновки вузьких спеціалістів і чекати рішення експертної команди. Замість реабілітаційних заходів доводиться їздити електричками по області, стояти в чергах, збирати купу паперів.
«Чинна система передбачає повторні переогляди, але їхня логіка полягає не в тому, щоб щоразу підтверджувати незворотність травми. В ідеалі такі огляди мають допомагати оцінити, чи змінилися потреби людини: чи потрібні інші технічні засоби реабілітації, інше лікування або додаткова підтримка. Водночас строки повторного огляду залежать від групи інвалідності та конкретних обставин. Наприклад, третю групу нерідко вперше встановлюють лише на один рік. На практиці ж ця система часто перетворюється на виснажливу бюрократичну процедуру, коли люди з незворотними травмами змушені знову проходити обстеження, збирати документи й чекати рішення експертної команди», — пояснює Ігор Бевх, юридичний радник та аналітик «Ліги Сильних».
Найбільше виснажує саме повторюваність цього процесу. У Чернігівській області через великі черги після реформування системи медико-соціальної експертизи їй довелося чотири місяці чекати на проходження оцінювання. Кожна така процедура вимагає поїздок до обласного центру, що особливо складно для людини з порушеннями опорно-рухового апарату. Додаткові труднощі створює і безпекова ситуація: через повітряні тривоги та зупинки транспорту дорога може тривати значно довше.
Зауважимо, що Ліга сильних системно працює над реформою процесу встановлення інвалідності вже тривалий час. Із 2025 року в Україні запрацював новий підхід: замість медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) почали діяти експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Ця зміна є важливим кроком уперед і вже має низку позитивних результатів. Водночас вона є лише одним із необхідних етапів комплексної реформи. Попереду ще багато змін, потрібних для того, щоб система встановлення інвалідності стала справді прозорою, справедливою, орієнтованою на потреби людини та забезпечувала доступ до необхідної підтримки й послуг.
Коли систему доводиться пояснювати її виконавцям
Через чергу підтвердження статусу людини з інвалідністю Оксані довелось чекати впродовж 4 місяців. Нове посвідчення вона отримала лише у квітні, хоча воно діє з 1 січня 2026 року до лютого 2027 року. Пенсію за період очікування їй перерахували повністю, визнавши безперервність статусу. Натомість компенсацію за комунальні послуги за січень, лютий і березень не виплатили.
У відповідь на звернення Пенсійний фонд пояснив, що пільгу нараховують з дати оформлення посвідчення — тобто з квітня. Водночас Оксана наголошує: йдеться не про первинне встановлення статусу, а про його щорічне продовження. На її думку, якщо статус фактично не переривався і це підтверджується виплатою пенсії за весь період, то так само безперервно має діяти і право на пільги.
Додатково у відповіді Пенсійного фонду наведено посилання на норми, які регулюють випадки зміни постачальника комунальних послуг або особових рахунків. Проте, за словами жінки, жодних таких змін у неї не було, тому вона вважає ці аргументи непридатними до її ситуації.
При цьому у 2025 році, коли через затримку оформлення виникла аналогічна ситуація, компенсацію за пропущені місяці їй донарахували після підтвердження статусу. Саме тому вона не розуміє, чому за однакових обставин у 2026 році було застосовано інший підхід. Наразі жінка готує звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, щоб оскаржити це рішення.
Підтримка, яка допомагає пройти цей шлях
Оксана зізнається, що самостійно пройти всі процедури для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни надзвичайно складно. Розгляд справ часто триває понад рік і вимагає постійних звернень, скарг, запитів та адвокації. Особливо важко це дається людям, які не знають, де шукати необхідну інформацію та як орієнтуватися в законодавстві.
«Велика подяка організаціям, які дійсно допомагають. Хай це буде не матеріально, але корисне на етапі лікування. Наприклад оцей тонометр, який мені видала “Ліга Сильних”. Якраз він мені був потрібен: я користуюся, бо мій старенький настільки вже потріпаний життям! Я купила ремкомплект, чоловік замінив шину в манжеті, а вона все одно пропускає повітря. Після операції на око тонометр був особливо доречним, бо тиск стрибав непередбачувано. В постопераційний період також допомогла тростина від вашої організації! Коли в мене загострення, то я взагалі не можу йти без опори під праву руку. Особливо зручно, що вона має механізм регулювання висоти та запобіжники проти ковзання».
«Ліга Сильних» також надає юридичні консультації людям з інвалідністю в усіх регіонах України за номером: +38 093 933 66 77, з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 18:00. За оголошеннями про надання допомоги асистивними засобами слідкуйте на сайті та у соціальних мережах «Ліги Сильних»: https://ls.org.ua/
Сьогодні Оксана займається своїм прямим покликанням — допомагати людям. Радіє, що свого часу відчула належну підтримку рідних, пройшла важкі випробовування підчас реабілітації та встановлення групи інвалідності, але не зламалася. І сьогодні вона впевнена, що у складні часи головне — ділитися своїм досвідом та надавати допомогу тим, хто так само її потребує.
Висловлюємо подяку Благодійному фонду Intesa Sanpaolo за підтримку проєкту “Екстрене реагування для осіб з інвалідністю, постраждалих внаслідок конфлікту на півночі України”, що реалізується спільно з CBM Italia. Станом на липень 2026 року в межах цього проєкту 282 людини з інвалідністю отримали асистивні технології, в тому числі 20 тростин та 136 тонометрів з травня по липень включно.