Наталя Карасьова живе в Чернігові. Прифронтова зона змусила дівчину змінити свої навички та попри порушення зору невпинно рухатися до мети. Тепер вона — відомий блогер та фахівчиня з різних різновидів танцю. Зараз вона продовжує навчатися та впевнено будує плани на майбутнє.
Найкраще Наталії вдаються трендові роліки у Тік-ток. Для підготовки нових відео треба створювати та виправляти текст — раніше цю роботу доводилося виконувати на комп’ютері. Операційна система десктопу не дозволяла змінювати шрифти, а особливо меню застосунків. Завдяки планшету від громадської спілки «Ліга Сильних» взаємодія авторки з контентом спростилася, а нові роліки частіше приносять радість її 13 000 підписникам. Тепер підготовку матеріалу, завантаження контенту та іншу рутину можна робити без прив’язки до робочого столу будь-де.
Паралельно з танцями дівчина пише прозу і в майбутньому планує видавати свою книгу. Час від часу їй приходять думки як можна покращити чи доповнити свою роботу.
«Іноді я думаю, а чому б не написати повноцінну історію про добру мафію, яка знешкоджує злих людей та рятує звичайних жителів від наркотиків та подібного. Я розписую різні випадки про боротьбу між кланами. Історія ще не закінчена, я тільки дійшла до половини. Але вона пишеться. Тому було дуже доречно, коли прийшов до мене планшет. Дякую вам щиро, він мене врятував, тому що на комп’ютері важко читати та редагувати текст, якщо там є помилки», — розповідає про свій досвід Наталя.
Освіта в спеціалізованому навчальному закладі у Чернігові
В Чернігові Наталя проходила навчання у спеціальній школі для дітей із порушеннями зору. Тут були невеликі класи — до дванадцяти учнів, а навчальний процес максимально пристосований до потреб дітей. Учнів розсаджували відповідно до особливостей зору, вчителі писали великими літерами, використовували великі екрани для демонстрації матеріалів, а підручники й зошити друкували збільшеним шрифтом. Для дітей із глибокими порушеннями зору були спеціальні електронні збільшувачі, а ті, хто не бачив зовсім, навчалися за шрифтом Брайля.
Наталя згадує, що школа стала для неї комфортним і безпечним середовищем. Вона не жила в закладі, а щодня приходила на уроки, однак добре знала побут своїх друзів, які залишалися там на проживання. За її словами, вихователі та вчителі ставилися до дітей уважно, а сама школа була добре облаштована, зокрема й укриття для безпечного перебування під час повітряних тривог.
Але головні складності були пов’язані не зі школою, а зі станом здоров’я. Лікарі рекомендували зменшити фізичні навантаження, тому відвідувати багато гуртків вона не могла. Попри це дівчина не відмовилася від своїх захоплень. Свого часу самостійно опанувала фортепіано, займалася йогою, балетом, а зараз захоплюється хіп-хопом і хореографією.
«Усе це я навчилася робити сама, без гуртків, хоча лікарі рекомендують бути обережною. Такі поради не заважають танцювати по чотири години без перерви — для мене це звична справа», — згадує дівчина.
Вона позитивно оцінює свій досвід навчання у школі, згадує підтримку педагогів, доступні навчальні матеріали та атмосферу, у якій діти могли отримувати освіту відповідно до своїх потреб. На її думку, саме завдяки таким адаптаціям вона могла повністю зосередитися на навчанні й розвитку своїх талантів.
Евакуація та складна адаптація до нових реалій
Перші місяці після евакуації до Польщі внаслідок повномасштабного вторгнення Наталя згадує як період великого стресу. Через нього багато моментів майже не пам’ятає. Найважче було поступово повертатися до звичного життя, коли емоції ніби «вимкнулися» після початку війни.
Додавало клопотів вимушене розставання з рідними. Спочатку Наталя жила лише з тіткою, але найбільше сумувала за татом, який залишився в Україні. Згодом до неї приїхала мама, і це значно полегшило адаптацію. Попри труднощі, життя за кордоном навчило її самостійності, дало змогу вивчити польську мову та отримати перший досвід роботи.
Додатковим викликом стало навчання. Польські школи виявилися недостатньо адаптованими для учениці з порушенням зору. Водночас вчителі поставилися до Наталі з розумінням: дозволяли підходити ближче до дошки, щоб вона могла самостійно переписувати матеріал. Через деякий час родина зрозуміла — треба повертатися додому.
Шлях до реалізації мрій — що буде далі
До того, як Наталя обрала тему блогу, вона відвідувала курси від UNICEF — «XIT 1 сезон», які допомогли зрозуміти техніку монтажу відео, дізнатися, як працюють алгоритми соціальних мереж та що саме сьогодні цікавить аудиторію. Там вона познайомилась з відомими блогерами, зокрема вчилась у Тані Ясти.
«На цих курсах я навчилася розуміти алгоритми соцмереж, монтувати відео, щоб це зацікавило глядачів. І перейняла досвід від своїх викладачів», — пригадує дівчина.
Але світ не стоїть на місці і Наталя планує опановувати нові горизонти. Оскільки монетизація соціальних мереж поки що не може бути єдиним джерелом доходу, блогерка хоче отримати освіту психолога або косметолога. І вже передбачаючи можливі майбутні перешкоди, каже, що бажання та доступні асистивні технології — це єдина можливість подолати бар’єри на шляху до мрії. Практичний досвід вже є — планшет від «Ліги сильних» значно поліпшує монтаж відео та обробку інформації і дозволяє більше концентруватися на творчості, ніж на технічних моментах.
Висловлюємо подяку Благодійному фонду Intesa Sanpaolo за підтримку проєкту “Екстрене реагування для осіб з інвалідністю, постраждалих внаслідок конфлікту на півночі України”, що реалізується спільно з CBM Italia. Станом на липень 2026 року в межах цього проєкту 282 людини з інвалідністю отримали асистивні технології, в тому числі 81 планшет.