Микола Баладін та Наталя Капустян — подружжя, яке мешкає на Канівщині, що понад 80 км від Черкас. Вони добре знають, що таке жити з інвалідністю в умовах, де доступність середовища досі лишається викликом. І вже багато років вони не просто долають ці виклики, а й активно долучаються до їх вирішення для інших.
Наталя є представницею Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Черкаській області, а Микола у вільний від основної роботи час консультує поранених ветеранів щодо правильного користування кріслом колісним. Його власний досвід — практичний і багаторічний. Раніше чоловік працював на залізниці водієм тепловозу, але отримав тяжкі травми на робочому місці.
«Це виробничий випадок під час моєї зміни. Я оступився і зірвався з кабіни тепловозу. Далі все було як в тумані — фактично не пам’ятаю, що зі мною було. Коли прийшов до тями, навколо вже були стіни медичної установи. Травми виявилися важкими, лікарі не давали ніяких прогнозів. Я не просто не міг встати на ноги, мені довелося заново вчитися сидіти, тримати тулуб та шию. Можливість ходити було втрачено назавжди. Здавалося, що все пропало. Але я ставлюся до всього з оптимізмом і з часом знайшов спасіння в спорті, а це і нові досягнення, і спілкування з людьми, і постійна зайнятість», – розповідає Микола.
Сьогодні він має нову професію: працює з дому заточувальником і обслуговує інструменти — від ножиць і ножів до сокир. Повернення до активного життя було непростим, але поступовим.
«Насправді пройшло багато часу, поки я зміг хоча б частково відновитися. Але не здався: після перенесеної травми, як тільки з’явилася можливість, брав участь у марафонах по перегонах на кріслі колісному. А далі довелося прилаштуватися до змін, багато чому навчитися та отримати нову спеціальність. Так я повернув собі життя, хоча воно тепер зовсім інше», – ділиться Микола.
Його дружина Наталя також знає, що означає різко змінити своє життя. У 17 років вона потрапила у ДТП, внаслідок якої отримала тяжку травму – перелом хребта. До аварії дівчина займалася легкою атлетикою та планувала вступати на вчителя фізичної культури.
«Тоді обірвалася моя мрія. Аварія забрала все, чим я жила — можливість бігати, мої ноги, — пригадує у одному з інтервʼю Наталія. — Я думала, що одна така. Мені себе було дуже шкода. Тоді в голові та лексиконі було лише слово “жалість”. Зараз я його не люблю і всім кажу, щоб про нього забували».
З часом вона повернулася у спорт — цього разу у кульову стрільбу. Почала тренуватися у центрі «Інваспорт», стала членкинею паралімпійської збірної. Саме спорт і став точкою перетину з Миколою — він також займався спортивною їздою на кріслі колісному. Познайомилися у санаторії в Криму і з того часу завжди поруч: разом живуть, подорожують, працюють.
«Ми ж обоє зі спорту вийшли. Це дало нам певну стійкість. Звикли, що потрібно триматися навіть у важкі моменти. А зараз головною підтримкою для нас стала наша робота», – діляться Наталя та Микола.
Минулого року у подружжя виникли труднощі зі здоров’ям. У Миколи загострилися проблеми з руками — наслідки багаторічного навантаження від спорту. Обстеження потребували значних витрат, які самостійно покрити було складно. Тоді на допомогу прийшла підтримка в межах проєкту Empower Ukraine, який реалізується за підтримки European Disability Forum.
«У Колі дуже болять руки. Йому професійний спорт боком виліз. Завдяки підтримці ми підлікували йому руки. А у мене у хребті були проблеми й потрібно було зробити обстеження, щоб розуміти що і до чого. Ця допомога нам дуже допомогла, бо потрібно було і МРТ зробити, а це, на жаль, не безплатно», – розповідає Наталя.
Зараз подружжя знову в активному ритмі і долучається до розвитку доступності на Черкащині. Наталя працює представницею Урядового уповноваженого зі справ людей з інвалідністю в Черкаській області. У її арсеналі багато маленьких і великих перемог: від створення доступного простору біля могили Тараса Шевченка до покращення доступності біля шкільного укриття в Черкасах.
«Я завжди кажу: якщо зробити зручно для людей з інвалідністю, то стане зручно усім без винятку», – додає Наталя.
Микола ж консультує тих, хто нещодавно пережив травму, зокрема поранених ветеранів. Вони вважають, що ця робота — не про минуле, а про майбутнє.
«Ми працюємо навіть не для тих людей, які вже мають інвалідність, а для тих, хто зараз набуває її, хто пересувається чи на кріслі колісному, чи на протезах, чи на милицях. Ми працюємо на майбутнє. Бо повернуться наші захисники і захисниці і хочеться, щоб вони не відчули того, що відчували ми: я 35 років тому, Коля — 40. Наша мета — зробити так, щоб їм було простіше», — підсумовує Наталя.
Подружжя робить те, що вважає правильним: створюють середовище, де люди з інвалідністю можуть жити гідно, навчатися, працювати й не бути осторонь. І доводять: справжні зміни починаються там, де є розуміння, досвід і готовність діяти.
Нагадаємо, що проєкт Empower Ukraine створений за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO), CBM та Європейського Форуму з питань осіб з інвалідністю. Його реалізовує «Ліга Сильних» з вересня 2023 року у 3 областях: Тернопільській, Черкаській та Івано-Франківській. За цей період команда допомогла 862 людям отримати грошову допомогу, надала асистивні засоби 690 особам, зокрема 17 крісел колісних. Також команда здійснила 4656 перевезень для людей з інвалідністю до закладів охорони здоровʼя на ті, чи інші медичні процедури.