Навіщо громаді фахівець, відповідальний за безбар’єрність? Бо без конкретної ролі це часто лишається «нічиїм» завданням: хтось робить пандус, хтось — сайт, але єдиного плану, стандартів і контролю якості немає. Саме тому все більше громад призначають окремого фахівця.
Як це працює на реальних прикладах – розповідаємо у матеріалі.
Робота на практиці
У Львові на рівні міської ради визначили уповноважену з питань доступності. Це дозволило зібрати тему безбар’єрності в одну точку, з конкретною відповідальністю, координацією між департаментами та фокусом на стандартах доступності ще на етапі планування.
Що це дає громаді? Коли є відповідальна людина, громада точно знає:
- хто координує процес;
- до кого звертатися мешканцям;
- хто перевіряє рішення до реалізації, а не після скарг.
«У нас є мобільні групи, які власне працюють в кожній районній адміністрації. Ці групи перевіряють на предмет доступності той чи інший закладу. Складають відвідний протокол що необхідно зробити для того, щоб об’єкт був доступний і терміни виконання. Потім вони контролюють виконання цих заходів», – ділиться Ірина Маруняк, уповноважена ЛМР з питань доступності.
У Чорткові радник міського голови з питань безбар’єрності Іван Космина працює з конкретними викликами — від доступності громадського транспорту до аудитів міського простору разом з архітекторами та структурними підрозділами. Такий підхід переводить безбар’єрність у площину щоденної роботи, а не разових ініціатив.
«Ми моніторимо місто — це найважливіше. Працюємо з головним архітектором, начальниками відділів. Наприклад, якщо ми моніторили громадський транспорт на доступність, долучився начальник комунального відділу, заступник міського голови з комунальних питань. Ми перевірили міський і приватний громадський транспорт. Тільки міський транспорт виявився доступним. Раніше міська рада закупила автобуси з відкидними пандусами. Також ми перевіряли зупинки. Над деякими ще треба працювати. Це все ми описуємо для того, щоб люди могли безперешкодно їздити не тільки соціальним таксі, але й громадським транспортом», – ділиться в інтервʼю Іван Космина.
Що це дає громаді? З’являється регулярний аудит і виправлення системних помилок у послугах (наприклад, транспорті).
Близнюківська громада на Харківщині створила Раду безбар’єрності і одразу визначила фахівчиню, яка відповідає за напрямок. Далі — конкретика: за перші місяці провели засідання, створили розділ “Безбар’єрність” на сайті, запустили регулярну комунікацію, провели аудити об’єктів і затвердили схему безбар’єрного маршруту; також згадують про інклюзивний транспорт для людей з інвалідністю, ветеранів та інших маломобільних груп. 
Що це змінює? Безбар’єрність стає планом робіт на рік і частиною управління.
Хто може відповідати за безбарʼєрність в громаді?
Досвід українських громад показує: фахівець, що відповідає за безбар’єрність не обов’язково має обіймати нову посаду. Важливо, щоб це була людина з повноваженнями, доступом до керівництва та можливістю координувати різні підрозділи.
Найчастіше цю роль у громадах виконують:
- радник або радниця голови громади з питань безбар’єрності / доступності;
- уповноважена особа при міській раді або виконавчому комітеті;
- керівник або керівниця структурного підрозділу (соціального захисту, архітектури, стратегічного розвитку);
- секретар або координатор Ради безбар’єрності, який або яка забезпечує її роботу та зв’язок з виконавчими органами;
- заступник або заступниця голови громади, якщо безбар’єрність визначена як один із пріоритетів політики громади.
Безбар’єрність починається не з пандуса, а з управлінського рішення. Коли у громаді є відповідальна людина, з’являється цілісне бачення, планування і контроль якості.
Призначення відповідальної особи — це перший, але ключовий крок до того, щоб громада була зручною для всіх: людей з інвалідністю, ветеранів, людей старшого віку, батьків з дитячими візками, тимчасово маломобільних людей. Публікація підготовлена в межах проєкту «Громадська платформа на підтримку безбар’єрного суспільства в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.